Antibiotics therapy against peretonitis

 Антибіотики призначають з урахуванням загального стану пацієнта, поширеності перитоніту, ступеня тяжкості інтоксикації, причини виникнення перитоніту.

Перший етап – емпіричний – здійснюють відразу ж після госпіталізації або на вводному наркозі у вигляді монотерапії. Внутрішньовенно введений препарат перекриває спектр можливих збудників. Під час лапаротомії з'ясовують джерело інфекції і орієнтовно збудник.

цефалоспорини ІІІ покоління – цефобід (цефаперазон) 1 г в/в кожні 12 годин; цефтріаксон 1–2 г в/в кожні 8–12 годин чи IV покоління (цефапім 2 г в/в кожні 12 годин); 

напівсинтетичні пеніциліни (ампіцилін + сульбактам 3 г в/в кожні 6 годин); 

фторхінолони (левофлоксацин 0,5 г в/в кожні 12 годин) чи авелокс 0,4 г в/в кожні 24 години; метронідазол (орнідазол) 0,5 %–100 мл (0,5 г) в/в кожні 8–12 годин, щоб діяти на аеробну та анаеробну флору. 

Доцільний комбінований препарат сульбацеф (сульбактам 500 мг + цефтріаксон 1 000 мг) 1–2 г в/в або в/м 1 раз/добу.

Золотим стандартом”, найефективнішою комбінацією завдяки синергізму їхньої дії, вважають аміноглікозид + беталактамний антибіотик + антианаеробний препарат. Таку трикомпонентну АБТ з урахуванням джерела перитоніту продовжують до отримання результату бактеріологічного дослідження, тобто поки не з`ясують мікробний пейзаж ексудату черевної порожнини. Основна мікробна флора гнійного перитоніту грамнегативна, головним чином ентеробактерії (кишкова паличка, протей, клебсієла). При сепсисі клебсієлами найбільш ефективними є карбапенеми. Після верифікації збудника та визначення його чутливості до антибіотиків (бактеріограма) АБТ корегують – ІІ етап.

За наявності показань (украй тяжкий стан хворого, загальний гнійний перитоніт, нозокоміальна інфекція та ін.) і можливостей відразу ж після лапаротомії призначають препарати широкого спектра дії на полімікробну інфекцію (аеробні та анаеробні грампозитивні і грамнегативні збудники) і без побічних  властивостей – карбапенеми – меронем/меропенем (1 г кожні 8 годин) або тієнам/іміпенем (1 г кожні 6 годин в/в).

Клінічно кандидозний перитоніт ідентичний бактеріальному. Якщо: а) антибіотики застосовують тривало; б) на фоні АБТ інфекція в рані прогресує; в) мікробіологічно підтверджено наявність кандид, – необхідна системна проти-грибкова терапія (диклофенак 2,5 % – 3 мл, флуконазол по 100 мл ( в 1 мл 2 мг) або амфотерицин В).

При псевдомонадній інфекції стартовим режимом вважають препарати цефтазидим 1–2 г в/в кожні 8–12 годин поєднано з амікацином. Протимікробну терапію проводять упродовж двох тижнів.

Критерії адекватності й ефективності АБТ: 

 позитивна динаміка чи навіть ліквідація ознак системної запальної реакції (нормалізація температури тіла, гемодинаміки, зовнішнього дихання); 

 нормалізація кількості лейкоцитів і лейкоцитарної формули; 

 негативний бакпосів крові

Застосовують наклофен по 75 мг (1 ампула – 3 мл) в/м; раптен 75 (диклофенак 1 ампула 3 мл по 25 мг в 1 мл) по 75 мг; олфен (диклофенак натрію 75 мг + лідокаїну гідрохлорид 20 мг) – 1 ампула 2 мг в/м. Оскільки олфен містить місцево анестезуювальний засіб лідокаїн, необхідно провести шкірну пробу на індивідуальну чутливість до препарату (ознаки – набряк і почервоніння місця ін`єкції). Необхідно обережно застосовувати особам зі скаргами на аритмії в минулому. Препарат Мелбек (мелоксикам) по 15 мг (1 ампула 1,5 мг) інгібує біосинтез простагландинів як медіаторів запалення. Характерно, що мелоксикаму порівняно з іншими НПЗЗ не властиві побічні явища (утворення виразок, кровотечі, перфорації), оскільки препарат не впливає на агрегацію тромбоцитів, на час кровотечі.

Вона передбачає: 1) холод на живіт і гіпотермія шлунка (ендогастрально); 2) холод на живіт і внутрішньовенне уведення охолодженої рідини; 3) холод на живіт і уведення в черевну порожнину при застосуванні напівзакритого способу санації (лаваж) охолоджених до 4–6 0С розчинів. Гіпотермія, по-перше, підвищує ефективність антибіотиків; по-друге, на кожен 1 0С зменшує до 6 % потребу організму в кисні, що важливо для гепатоцитів; по-третє, знижується ферментативна функція підшлункової залози й імовірність гострого панкреатиту.