Глібенкламід
Синтетичний препарат, що відноситься до класу сульфонамідів ІІ покоління.
Механізм дії препарату полягає у вибірковому зв'язуванні глібенкламіду з регуляторною субодиницею КАТФ-каналів бета-клітин підшлункової залози, що призводить до підвищення секреції інсуліну бета-клітинами підшлункової залози, покращення інсулінозалежного обміну глюкози у периферичних тканинах, а також пригнічення глюконеогенезу в печінці.
Глібенкламід має найвищу спорідненість до рецепторів бета-клітин підшлункової залози серед усіх похідних сульфосечовини, і його ефект прямо залежить від дози прийнятого препарату, та може проявлятись як при підвищеному рівні глюкози в крові, так і при нормальному її рівні й при гіпоглікемії.
Проте висока ефективність глібенкламіда спричинює часте виникнення при його застосуванні гіпоглікемій, ризик яких посилюється при помірній гіперглікемії, нерегулярному харчуванні, зловживанні алкоголем та у хворих похилого віку[5][6], для зниження ймовірності гіпоглікемій препарат рекомендовано застосовувати після їжі. Для зниження ймовірності розвитку гіпоглікемії в пацієнтів розроблена мікронізована форма глібенкламіду, яка має більш повільно наростаючий гіпоглікемічний ефект, що сприяє зниженню ризику гіпоглікемій.[5][6] Щоправда, при тривалих клінічних дослідженнях встановлено, що глібенкламід вкрай рідко призводить до важких гіпоглікемій, які потребують внутрішньовенного введення, хоча їх частота на фоні застосування глібенкламіду дещо вища, ніж при застосуванні іншого препарату з групи похідних сульфонамідів глімепіриду.[5][6] Глібенкламід також має незначну антиаритмічну дію, спричинену дією на калієві канали кардіоміоцитів.[8] У зв'язку із тим, що похідні сульфонамідів І покоління, зокрема толбутамід, збільшували ризик раптової серцево-судинної смерті, висловлювалось припущення, що глібенкламід також може збільшувати ризик раптової серцево-судинної смерті. Проте при тривалих клінічних дослідженнях ці припущення не підтвердились.[5][6] Згідно даних клінічних досліджень, глібенкламід має нейропротективний ефект при ішемічному інсульті, та може покращувати неврологічний прогноз при інсульті.[5][6] Глібенкламід також знижує ризик розвитку діабетичної ангіопатії, діабетичної ретинопатії та діабетичної нефропатії.[5][6] Глібенкламід також може застосовуватися для лікування гестаційного діабету[7], проте результати лікування гестаційного діабету глібенкламідом дають дещо гірші результати, ніж лікування інсуліном або метформіном.[9] Застосування глібенкламіду у вагітних може асоціюватися з більшими ризиком вроджених вад та вродженої гіпоглікемії, хоча більшість народжених дітей матерями, що лікувалися глібенкламідом, були здоровими.
Механізм дії препарату полягає у вибірковому зв'язуванні глібенкламіду з регуляторною субодиницею КАТФ-каналів бета-клітин підшлункової залози, що призводить до підвищення секреції інсуліну бета-клітинами підшлункової залози, покращення інсулінозалежного обміну глюкози у периферичних тканинах, а також пригнічення глюконеогенезу в печінці.
Глібенкламід має найвищу спорідненість до рецепторів бета-клітин підшлункової залози серед усіх похідних сульфосечовини, і його ефект прямо залежить від дози прийнятого препарату, та може проявлятись як при підвищеному рівні глюкози в крові, так і при нормальному її рівні й при гіпоглікемії.
Проте висока ефективність глібенкламіда спричинює часте виникнення при його застосуванні гіпоглікемій, ризик яких посилюється при помірній гіперглікемії, нерегулярному харчуванні, зловживанні алкоголем та у хворих похилого віку[5][6], для зниження ймовірності гіпоглікемій препарат рекомендовано застосовувати після їжі. Для зниження ймовірності розвитку гіпоглікемії в пацієнтів розроблена мікронізована форма глібенкламіду, яка має більш повільно наростаючий гіпоглікемічний ефект, що сприяє зниженню ризику гіпоглікемій.[5][6] Щоправда, при тривалих клінічних дослідженнях встановлено, що глібенкламід вкрай рідко призводить до важких гіпоглікемій, які потребують внутрішньовенного введення, хоча їх частота на фоні застосування глібенкламіду дещо вища, ніж при застосуванні іншого препарату з групи похідних сульфонамідів глімепіриду.[5][6] Глібенкламід також має незначну антиаритмічну дію, спричинену дією на калієві канали кардіоміоцитів.[8] У зв'язку із тим, що похідні сульфонамідів І покоління, зокрема толбутамід, збільшували ризик раптової серцево-судинної смерті, висловлювалось припущення, що глібенкламід також може збільшувати ризик раптової серцево-судинної смерті. Проте при тривалих клінічних дослідженнях ці припущення не підтвердились.[5][6] Згідно даних клінічних досліджень, глібенкламід має нейропротективний ефект при ішемічному інсульті, та може покращувати неврологічний прогноз при інсульті.[5][6] Глібенкламід також знижує ризик розвитку діабетичної ангіопатії, діабетичної ретинопатії та діабетичної нефропатії.[5][6] Глібенкламід також може застосовуватися для лікування гестаційного діабету[7], проте результати лікування гестаційного діабету глібенкламідом дають дещо гірші результати, ніж лікування інсуліном або метформіном.[9] Застосування глібенкламіду у вагітних може асоціюватися з більшими ризиком вроджених вад та вродженої гіпоглікемії, хоча більшість народжених дітей матерями, що лікувалися глібенкламідом, були здоровими.
Коментарі
Дописати коментар