Ускладнення ГА

 *апендикулярний інфільтрат-пізнє звернення (3-5 діб від початку хвороби)

*періапендикулярний абсцес-розкриття самотійно/розкриття під УЗ контролем.

Аппендикулярный инфильтрат — одно из осложнений острого аппендицита промежуточного периода (3—5 дней). Представляет собой конгломерат плотно спаянных друг с другом, воспалительно изменённых тканей, включающих сам аппендикс, а также окружающие его образования: слепую кишку, тонкую кишку, сальник. Как правило, аппендикулярный инфильтрат развивается на 2—4-й день от начала заболевания. При этом в правой подвздошной области, реже в других участках, появляется ограниченное, болезненное при пальпации, плотное и неподвижное образование. Сохраняется симптом Щеткина-Блюмберга и другие симптомы раздражения брюшины. В лейкоцитарной формуле — нейтрофилия с палочкоядерным сдвигом, ускорение СОЭ. Температура 37-38 °C. Через несколько дней клиника аппендицита сворачивается. Наличие аппендикулярного инфильтрата является практически единственным противопоказанием к аппендэктомии (вторым противопоказанием является отказ пациента от операции), из-за отсутствия технической возможности выделить червеобразный отросток из воспалительного конгломерата. Аппендикулярный инфильтрат необходимо дифференцировать в первую очередь с опухолью толстой кишки и болезнью Крона.

Возможны два исхода аппендикулярного инфильтрата: разрешение (что происходит у большинства пациентов) или нагноение с образованием периаппендикулярного абсцесса «Инфильтрат — это волк в овечьей шкуре» (А. Г. Бржозовский). Это сопровождается усилением боли, увеличением размера инфильтрата, появлением флюктуации, ухудшением общего состояния, иногда — симптомами раздражения брюшины.

Лечение аппендикулярного инфильтрата консервативное: включает физиотерапию (УВЧ, электрофорез), антибиотикотерапию, холод местно, механически щадящую диету. Через 2-2,5 месяца после рассасывания инфильтрата показана плановая аппендэктомия. Если произошло абсцедирование инфильтрата проводится вскрытие гнойника внебрюшинным доступом, проводится антибиотикотерапия. В случае обнаружения аппендикулярного инфильтрата во время операции, то ограничиваются дренированием брюшной полости, введением в неё антибиотиков. Далее лечат консервативно.

Щільний апендикулярний інфільтрат без ознак абсцедування, який виявлено до операції, підлягає динамічному спостереженню та консервативному лікуванню. Фізіотерапія дозволена лише післе достовірного виключення пухлини!

1.Оглядова рентгенограма ОЧП:

 

· калові камені у проекції червоподібного відростка;

 

· здуття петель кишки у правій клубовій ділянці;

· горизонтальний рівень рідини у сліпій кишці.

 

 

2.УЗД:

 

·     потовщення стінки відростка;

 

·     відсутність чіткої візуалізації пошарової будови стінки відростка – симптом мішені;

 

·     зменшення перистальтичних рухів;

 

·     підвищена ехогенність оточуючої жирової клітковини;

 

·     рідина навколо червоподібного відростка.

 

3. КТ:

· потовщена стінка червоподібного відростка,

· калові камені у просвіті,

· рідина навколо відростка,

· апендикулярний абсцес,

• патологію органів малого таза

При виявленні пухкого апендикулярного інфільтрату виконується апендектомія з санацією й дренуванням клубової ямки. Виявлення щільного запального інфільтрату під час операції виключає активні маніпуляції по пошуку й виділенню паростка.

Розкриття та дренування періапендикулярного абсцесу здійснюється позаочеревинно через додатковий розріз в бокових ділянках живота. В окремих випадках, при наявності оснащення і відповідної кваліфікації хірурга та лікаря КТ-діагностики можливе проведення пункції апендикулярного абсцессу від КТ-контролем.

1. Апендикулярного інфільтрату різних локалізацій, який (з чи без лікування) може регресувати з трансформацією у кишклву норицю і вторинний хронічний аппендицит чи прогресуватиз трансформацієюв апендикулярниі абсцесс.

2. Останній трансформується у вторинний хронічний аппендицит або перфорує у вільну черевну порожнину з трансформацією в розлитий гнійний перитоніт.

перитоніт чи перфорує у порожнину кишки – самовилікування (або теж вторинний хронічний апендицит).

3. Перфорації паростка і виникнення розлитого гнійного перитоніту (чи відмежованого абсцесу).

4. Пілефлебіту (при апендикулярному абсцесі чи перитоніті, частіше емпіємі), який, прогресуючи, трансформується у гнійний тромбофлебіт, поодинокі чи множинні абсцеси печінки, сепсис.