Гемотрансфузіологія

Антигенна система крові містить у собі сукупність антигенів крові, які успадковуються (контролюються) алельними генами. 

Аглютиногени – це речовини білкової природи, що належать до антигенів, знаходяться на поверхні клітинних мембран крові, мають наступні властивості: 

• імуногенність (здатність викликати вироблення антитіл в організмі, де дані антигени відсутні), 
• серологічна активність (здатність з'єднуватися з відповідними антитілами). 

До клітинних антигенів належать: 

• еритроцитарні (антигенна система АВО, антигенна система Rh-фактора), 
• лейкоцитарні (антигени гістосумісності, антигени поліморфноядерних лейкоцитів, антигени лімфоцитів), 
• тромбоцитарні.

Аглютиніни – це речовини білкової природи в плазмі (класу Ig I Im), які за належать до антитіл і мають специфічність, тобто реагують з відповідними антигенами. Антитіла систематизують за природою їх виникнення (природні – передаються спадково і є природженою властивістю організму;

•  імунні – утворюються внаслідок імунізації);
•  за природою середовища аглютинації (повні – аглютиніни α і β, що реагують у будь-якому середовищі; неповні – резус-антитіла, що реагують лише в колоїдному середовищі); за температурою аглютинації (холодові; теплові). 

Група крові - генетично обумовлена біологічна ознака, яка характеризується набором антигенів у формених елементах крові (еритроцитах, лейкоцитах, тромбоцитах) і білках плазми даного індивідума. Поняття про групи крові, якими користуються в клінічній практиці, включає тільки еритроцитарні антигени системи АВО та резус-фактор, так як вони відзначаються найвищою активністю і найчастіше спричиняють ускладнення при гемотрансфузіях.

Антигени (аглютиногени А, В і антиген 0, який є слабим антигеном в еритроцитах І групи і не дає реакції аглютинації) є термолабільними органічними сполуками. Вони знаходяться в еритроцитах, як і у всіх інших тканинах організму, крім мозку. Практичне значення мають аглютиногени, розташовані на поверхні формених елементів крові, вони є причиною ізоімунізації, з ними з'єднуються антитіла, викликаючи аглютинацію та гемоліз. Аглютиніни α і β - термолабільні глобуліни плазми крові; вони знаходяться також в лімфі, ексудаті, трансудаті. Групові аглютиніни крові представляють собою молекули гаммаглобулінів, які відрізняються від інших глобулінів здатністю специфічно з'єднуватись з одноіменними антигенами крові.

Організація переливання крові передбачає наступні етапи: 

- визначення показань і протипоказань до гемотрансфузії; 

- збір анамнезу з урахуванням попередніх трансфузій, алергічних реакцій, у жінок – акушерський анамнез; 

- клінічне обстеження перед трансфузією – загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, температура тіла, частота пульсу, артеріальний тиск, частота дихання;

 - провести макроскопічну оцінку трансфузійного середовища; 

- визначення групи крові і резус-приналежності реципієнта; 

- визначення групи крові донора з флакона; 

- визначення індивідуальної сумісності групи крові (еритроцитів) за системою АВО; 

- визначення індивідуальної резус-сумісності; 

- визначення біологічної сумісності.

Проба на індивідуальну сумісність групи крові (еритроцитів) за системою АВ0 проводиться наступним чином: на білу пластинку наносять 2-3 краплі сироватки крові хворого, до якої додають у 5 разів меншу краплю крові донора і перемішують. Пластинку періодично погойдують протягом 5 хв та одночасно спостерігають за результатом реакції. 

Відсутність аглютинації еритроцитів донора свідчить про сумісність групи крові донора і реципієнта за системою АВ0. Наявність аглютинації вказує на їх несумісність і неможливість застосування для трансфузії. Проба на сумісність крові (еритроцитів ) за резус-фактором Rh0(D) проводиться з використанням 33,0% розчину поліглюкіну або 10% розчину желатину.

Біологічна проба – струминно вливають10-15 мл крові, а потім впродовж 3 хв спостерігають за станом пацієнта; при відсутності реакції після такої 3-разової перевірки кров можна переливати. При виконанні біологічної проби перші 30-40 мл крові слід обов'язково вводити струминно, тому що при краплинному введенні можна перелити значно більшу кількість крові без вираженої реакції, але з пізнім розвитком післятрансфузійного шоку.

Показання до переливання крові: 

- абсолютні: гостра крововтрата 20 % і більше ОЦК; операції з використанням штучного кровообігу; 

- відносні: крововтрата в об'ємі 10 - 20 % ОЦК; анемія будь-якої етіології з рівнем гемоглобіну нижче 80 г/л; триваючі кровотечі, зумовлені порушенням зсідання крові; великі глибокі опіки; цитопенічні стани (лейкопенія, тромбоцитопенія).

Протипоказання до гемотрансфузії: 

- важкі порушення функції печінки та нирок; 

- гостра серцева недостатність та захворювання пов'язані з застоєм в малому колі кровообігу; абсолютне протипоказання 

- набряк легень, гострий септичний ендокардит; 

- гіперкоагуляційні стани 

- тромбофлебіти, тромбози, емболії, інфаркти; 

- черепно-мозкова травма, набряк мозку та інші стани, що супроводжуються підвищенням внутрішньочерепного тиску; 

- захворювання, при яких небезпечні різкі коливання артеріального тиску;

 - алергічні стани та захворювання (гостра екзема, бронхіальна астма); 

- активний і дисемінований туберкульоз.

Розрізняють прямий, непрямий, зворотній, обмінний та екстракорпоральний методи гемотрансфузії.

Класифікація трансфузійних середовищ: 

1. Компоненти крові: клітинні (еритроцитарна маса, розморожена і відмита еритроцитарна маса, збіднена лейкоцитами і тромбоцитами еритроцитарна маса, відмиті еритроцити, лейкоцитарна маса, тромбоцитарна маса), плазмові (плазма нативна, свіжозаморожена, антигемофільна, імунна, ліофілізована). 

2. Препарати крові: коректори гемостазу (кріопреципітат, концентрат VІІІ фактора, фібриноген, протромбіновий комплекс, тромбін, гемо статична губка, фібринолізин), імунологічної дії (гамма-глобулін, імуноглобуліни антирезусний, антистафілококовий, протиправцевий), комплексної дії (альбумін, протеїн)

1. Кровозамінники гемодинамічної (протишокової) дії - препарати декстрану (поліглюкін, реополіглюкін, макродекс, декстран, реомакродекс), желатину (желатиноль, плазможель, гелофузин), гідроксиетилкрохмалю (венофундин, рефортан, стабізол), поліетиленгліколю (поліоксидин). 

2. Дезінтоксикаційні - препарати полівінілпіролідону (перистон, неокомпенсан), полівінілового спирту (полідез, неогемодез).

 3. Препарати для парентерального живлення поділяються на білкові гідролізати (аміноплазмоль, гідролізин, амінопептид, амінозол), суміші амінокислот (інфезол, аміноплазмаль, амінофузин), вуглеводні препарати (глюкоза, фруктоза), жирові емульсії (інтраліпід, ліпофундин, емульсан). 

4. Регулятори водно-електролітного та кислотно-лужного балансу – сольові розчини (ізотонічний розчин хлориду натрію, Рінгера, Рінгера-Локка), коректори електролітного і кислотно-лужного балансу (лактосол, рінгер-лактат), осмодіуретики (манітол, сорбітол).

 5. Переносники кисню – емульсії фторовуглеців.