Лідокаїн

Лідокаїн (ксикаїн, ксилокаїн) — amidni-лікарський засіб, місцевий анестетик і серцевий депресант, котрий використовують як антиаритмічний засіб. Володіє інтенсивнішою дією і тривалішим ефектом, ніж новокаїн, але тривалість його дії коротша, ніж у бупівакаїну або прілокаїну. Діє протягом 2 - 4 год. Застосовують для всіх видів місцевої анестезії. Резорбтивну дію лідокаїну використовують при гострій фазі інфаркту міокарда, для профілактики фібрилізації шлуночків (протиаритмічна дія).

Прокаїн

Новокаїн (прокаїн, β-диетиламіноетилового ефіру пара-амінобензойної кислоти гідрохлорид) — хімічна речовина з місцевою знеболюючою дією. Міжнародна назва англ. procaine.

Місцева анестезія: інфільтраційна (також внутрішньо кісткова), провідникова, епідуральна, спинномозкова. Вагосимпатична й паранефральна новокаїнові блокади. Пізній токсикоз вагітних з артеріальною гіпертензією, артеріальна гіпертензія, фантомні болі. 

Для підготовки й під час загальної анестезії, а також у після операційному періоді (для усунення болю і спазмів), спазм судин (для усунення спазмів периферичних судин і поліпшення мікроциркуляції при відмороженнях у до реактивний період). Ендартеріїт, облітеруючий атеросклероз судин нижніх кінцівок, коронароспазм, спазм церебральних артерій, захворювання суглобів ревматичного та інфекційного походження.

Для розчинення пеніциліну (з метою подовження тривалості дії засобу в організмі).

Можливі запаморочення, слабкість, алергійні реакції (дерматит, лущення шкіри), зниження артеріального тиску, колапс, анафілактичний шок.

Сутність введення адреноміметиків полягає в тому, що вони здатні:

• припинити або вповільнити потрапляння анафілактичного фактору з місця його первинної локалізації в системний кровоток;
• через спазм судин, які здійснюють за своїм механізмом дії адреноміметики, вони зменшують катастрофічно збільшену ємність кровоносного русла, дозволяючи привести у відповідність одне одному як ємність, так і зменшений об'єм циркулюючої плазми (ОЦП) крові.

Якщо анафілактогенний фактор вводили внутрішньом'язово або він потрапив до організму внаслідок укусу комах, слід обколоти місце ін'єкції чи укусу (за винятком голови, шиї, кистей і стоп) адреноміметиком — 0,3—0,4 мл 0,1 % розчину адреналіну гідрохлориду (епінефрину) і прикласти на це місце лід. У цьому ж випадку вище місця ін'єкції або укусу накладають джгут, послабляючи його на 1—2 хв кожні 10 хвилин.

Паралельно необхідно розвести 0,1—0,3 мл 0,1 % розчину адреналіну у 10 мл ізотонічного розчину натрію хлориду і вводити внутрішньовенно 5—10 хвилин. При необхідності додатково ввести 0,1—0,3 мл 0,1 % розчину адреналіну у 200—300 мл ізотонічного розчину натрію хлориду внутрішньовенно крапельно, іноді повторюючи введення кожні 10—15 хвилин, але не більше 3 разів, щоб загальна доза 0,1 % розчину адреналіну не перевищила 1 мл.

Якщо не вдається швидко отримати доступ до вени, слід негайно ввести в плече або стегно підшкірно 0,2—0,5 мл 0,1 % розчину адреналіну, при необхідності повторювати таке введення кожні 15—20 хвилин під контролем АТ, частоти пульсу. У ситуаціях, коли термінова венепункція неможлива, потрібно увести адреналін ендотрахеально.

За відсутності адреналіну можна внутрішньовенно ввести норадреналін (норепінефрин), розчинивши 4—8 мг препарату в 1000 мл 5 % розчину глюкози або ізотонічного розчину натрію хлориду, максимальна швидкість інфузії отриманого розчину 2 мл/хв в дорослих.

При неефективності терапії адреналіном і норадреналіном слід використовувати дофамін, 200 мг якого розчиняють у 500 мл 5 % розчину глюкози і вводять з початковою швидкістю 1—2 мг/хв.

Розчини «запасних» адреноміметиків для вливання необхідно терміново готувати паралельно проведенню первинної терапії, щоб будь-якої миті мати можливість замінити перший адреноміметик у випадку його неефективності.

Одночасно з веденням цих препаратів хворому потрібно дати зволожений кисень 5—10 л/хв за допомогою маски або носового катетера і підтримувати вільну прохідність дихальних шляхів. Слід пам'ятати, що до виведення із шоку транспортування хворих категорично протипоказане, необхідно не хворого транспортувати до апарату ШВЛ, а апарат — до хворого.