Малярія

(англ. malaria від с.в. італ. mala — «погане» та італ. aria — «повітря»; також фр. paludisme, нім. Wechselfieber; застаріле, побутове — болотна хвороба, переміжна гарячка, болотна гарячка, трясця, пропасниця тощо) — інфекційне захворювання, яке спричинюють найпростіші з роду плазмодіїв (Plasmodium, зокрема 80-90 % випадків смерті припадає на тропічну малярію, яку породжує Plasmodium falciparum). Передається людині при укусах комарів роду Anopheles (так званих «малярійних комарів»). Перебіг хвороби супроводжується гарячкою, ознобом, потінням, спленомегалією (збільшенням розмірів селезінки), гепатомегалією (збільшенням розмірів печінки) і анемією, характеризується хронічним перебігом з можливістю рецидивів.

Азотна кислота, нітратна кислота (HNO₃; заст. сирва́сер^[3][4]) — сильна одноосновна кислота. Висококорозійна кислота, реагує з більшістю металів, сильний окисник. Має тенденцію набувати жовтого відтінку через накопичення оксидів азоту, при довгому зберіганні. Зазвичай азотна кислота має концентрацію 68 %, оскільки саме таким є склад її азеотропної суміші з водою (tокип = 120,7 °C). Якщо ж концентрація перевищує 86 %, то вона називається димною кислотою. В залежності від кольору «диму» концентрована кислота поділяється на білу та червону в концентраціїї, більшій за 95 %.

Необхідно звернути увагу на те, що індекс Альговера не інформативний у пацієнтів із гіпертонічною хворобою.

Значення:

- при індексі, рівному 1 (наприклад: PS / АТс = 100/100), обсяг крововтрати складає 20% ОЦК, що відповідає 1 - 1,2 л у дорослої людини;

- при індексі, рівному 1,5 (наприклад: PS / АТс = 120/80), обсяг крововтрати складає 20% - 40% ОЦК, що відповідає 1,5 - 2 л у дорослої людини; 

- при індексі, рівному 2 (наприклад: PS / АТс = 120/60), обсяг крововтрати складає понад 40% ОЦК, тобто більше 2,5 л крові.

Жо́вта гаря́чка (лат. febris flava, англ. yellow fever, ісп. fiebre amarilla, фр. fievre jaune, амарильна гарячка, амарильний тиф, амарильоз, жовта лихоманка) — гостра арбовірусна природно-осередкова хвороба з групи геморагічних гарячок, що характеризується раптовим початком, двофазною високою гарячкою, різко вираженою загальною інтоксикацією, тромбогеморагічним синдромом, ураженням печінки з появою жовтяниці, ушкодженням нирок й інших органів.

Призначається суворий ліжковий режим, вітамінізована, висококалорійна щадна дієта з урахуванням органної патології. Виняткове значення має догляд за хворим, спостереження за динамікою клінічних і лабораторних показників.

Сприйнятливість людей загальна, не залежить від віку й статі. В ендемічних осередках частіше хворіють діти та приїжджі, що пов'язано з відсутністю у них набутого імунітету. Там, де регулярно проводять профілактичну вакцинацію, такої чіткої закономірності немає. Природного імунітету до жовтої гарячки не існує. Після перенесеної хвороби залишається гуморальний стійкий довічний імунітет. У вакцинованих віруснейтралізуючі антитіла виявляються на 7-10 день після імунізації і зберігаються протягом 6 років.

Діазепам— лікарський засіб, що відноситься до транквілізаторів з групи похідних бензодіазепіну, що має анксіолітичну, протисудомну, міорелаксуючу та снодійну дію, та застосовується перорально та парентерально. Діазепам уперше синтезований Лео Штернбахом, співробітником компанії «Hoffmann-La Roche», який працював у лабораторії на території США, у штаті Нью-Джерсі^[1] як метаболіт хлордіазепоксиду, та розпочав його дослідження у 1960 році. У зв'язку із вищою ефективністю діазепаму спочатку компанія «Hoffmann-La Roche» у 1963 році розпочала випуск діазепаму, а пізніше й інші фармацевтичні компанії розпочали випуск інших похідних бензодіазепіну.^[2] Діазепам випускається у багатьох країнах світу, і поширеними торговими назвами його є, зокрема: «Апаурин», «Ассівал», «Валіум», «Реланіум», «Реліум», «Седуксен», «Сибазон».