Інфекції

Фурункул – гостре гнійно - некротичне запалення волосяного фолікула, саль - ної залози та навколишніх тканин. На початку захворювання виникає гостре гнійне запалення в межах волосяного мішечка, а потім процес переходить на сальну залозу і навколишні тканини. Показаннями для невідкладного хірургічного втручання служить абсцедування фурункула. Операцію проводять під місцевою інфільтраційною анестезією (0,25 % -0,5 % новокаїну, 1 - 2 % лідокаїну, трімека - їну). Анестетик вводять в ділянку незмінених тканин на межі з осередком запалення. Напрямок операційного розрізу повинен бути орієнтований по ходу природних складок шкіри. Після розтину гнійника порожнину промивають розчином антисептика, дренують гумовими смужками, або накладають пов’язку з гідрофільною маззю чи антисептичним розчином.

Карбункул – гостре гнійно-некротичне запалення декількох волосяних мі - шечків і сальних залоз, з розвитком великого осередку некрозу шкіри та під - шкірної клітковини. Найчастішим збудником захворювання, як і при фурункулі, є золотистий стафілокок, рідше – стрептокок. Типовою локалізацією є задня по - верхня шиї, рідше він виникає в міжлопатковій ділянці, ділянці сідниць, передньобоковій поверхні стегна, тильній поверхні кисті. Навколо зони некрозу тканини розвивається нагноєння, яке підсилює розпад тканин. Після їх відторгнення дефект заживає вторинним натягом з формуванням грубого вторинного рубця. Операція показана при переході запалення в гнійнонекротичну стадію. Розтин тканин проводиться лінійним розрізом з видаленням некротизованих тканин. Хрестоподібні розрізи не виправдані з косметичних і функціональних міркувань і використовуються як виняток.
Гідраденіт – гнійне запалення апокринних потових залоз. Найчастіше лока - лізується гідраденіт в пахвовій западині (в народі називають «сучаче вим’я»). Рідше він зустрічається в ділянці промежини і пупка, у жінок – в ділянці сосків. Значну роль в виникненні захворювання відіграють золотистий та гемолітичні стафілококи, які через невеликі пошкодження шкіри інфікують апокринові залози.

Для лікування гидраденита використовують антибіотики, сульфаніламіди тривалої дії. Проводять імунізацію стафілококових анатоксином. В пахвовій западині збривають волосся, шкіру протирають спиртом, змазують 3% розчином діамантового зеленого. Застосовують фізіотерапію — струми УВЧ, УФ-опромінення.

При абсцедуванням гидраденита вдаються до хірургічного лікування, розкриття абсцесу, видалення гною. При тривалому безуспешном лікуванні гидраденита і загрози розвитку сепсису січуть всю жирову клітковину в пахвовій западині, як при карбункулі.

Під час перев’язки гнійних ран звертають увагу на характер ранового відокремлюваного (кров, гній, серозна рідина, кишковий вміст, жовч, сеча та ін) і видаляють його шляхом просушування марлевими кульками, тампонами, серветками. Рану промивають антисептичним розчином (краще 3% розчином пероксиду водню) струменем зі шприца, груші або просто наливають в рану і потім висушують промоканням. Пінцетом або вимиванням з рани видаляють кісткові секвестри, відторгненні некротизовані тканини. При фіксованих в рані некротизованих тканинах виробляють некректомія.

Абсцес – це особлива форма гнійної хірургічної інфекції, що може розвиватися в різних тканинах і органах у вигляді обмеженого скупчення гною, оточеного піогенною капсулою. Залежно від локалізації їх розділяють на поверхневі ‒ розташовані в підшкірній клітковині, та глибокі ‒ розташовані в тканинах та органах.

Хірургічне лікування полягає в розкритті гнояка біля нижнього полюса, ретельній санації, адекватному дренуванні. В ряді випадків (при невеликих розмірах) можливе виділення абсцесу з навколишніх тканин в межах здорових тканин з наступним накладанням на рану швів.

Бешиха-лімфогенний ендотоксикоз.

• при бульозній формі за наявності непошкоджених бул, в антисептичних умовах їх надрізають, спорожнюють від вмісту і накладають волого - висихаючі пов’язки з напівспиртовим розчином фурациліну, діоксидину або розчином інших антисептиків (забороняється застосування мазей та емульсій); 
•  при флегмозній або некротичній формах показана повноцінна обробка гнійного вогнища (розтин гнояка, педантичне висічення всіх нежиттєздатних тканин,адекватне дренуванням рани). 

Лікування проводиться в умовах лікарні або вдома з урахуванням клінічної форми і важкості перебігу. Ефективними є антибіотики пеніцилінового ряду. При первинній і повторній бешисі застосовують бензилпеніцилін (при важкому перебігу добову дозу збільшують до 12 млн. ОД), оксацилін. У випадку дуже важкого перебігу хвороби, бешихового сепсису використовують комбінацію двох антибіотиків (ампіциліну і гентаміцину). Курс лікування - 7-15 днів. Для лікування часто рецидивуючої бешихи застосовують ампіцилін, ампіокс, олететрин, антибіотики з групи цефалоспоринів, при їх несприйнятливості - фуразолідон, бактрим. Курс лікування триває 8-10 днів. Якщо зберігаються залишкові явища хвороби, то через 7-10 днів проводять повторне лікування іншим антибіотиком.

Хворих з легкою формою бешихи можна лікувати в умовах поліклініки з використанням нітрофуранів (фуразолідон, фурагін), комбінованих препаратів (бактрим), делагілу у середніх дозах протягом 10 днів.

При наявності вираженої інфільтрації та больового синдрому призначають нестероїдні протизапальні препарати - хлотазол, реопірин, індометацин, мефенамінову кислоту. Можна призначити імуностимулюючі препарати - продигіозан (послідовно 0,2, 0,5, 1,0 мл внутрішньом'язово), метилурацил, нуклеїнат натрію, спленін протягом 10 днів.

Хворим з часто рецидивуючою бешихою та проявами лімфостазу на фоні антибіотикотерапії призначають преднізолон по 30 мг на добу з поступовим зниженням дози або його аналог.

Доцільно призначати препарати, які зменшують проникливість капілярів: рутин, аскорутин, аскорбінову кислоту, глюконат кальцію, вітаміни групи В, А, нікотинову кислоту, з десенсибілізуючих - димедрол, тавегіл, супрастин, діазолін .

Хворим з важкою формою бешихи і вираженими симптомами інтоксикації проводять дезінтоксикаційну терапію (реополіглюкін, 5 % розчин глюкози з додаванням корглікону, кокарбоксилази, діуретиків - лазиксу).

При бульозній формі бешихи підрізають пухирі і накладають пов'язку з розчином риванолу, фурациліну або ектерициду. На ерозивну поверхню застосовують марганцево-вазелінові пов'язки, вінілін, пелоїдин, останні два - лише при ерозії без гнійного виділення. Місцеве лікування поєднують з призначенням фізіотерапевтичних процедур - у гострому періоді УВЧ, УФО і лазеротерапії, в період реконвалесценції - індуктотермії, електрофорезу йодистого калію, кальцію хлориду, лідази, озокериту або парафіну, радонових ванн.

За особами, які перехворіли на первинну і повторну бешиху, проводять диспансерне спостереження протягом 3 міс, при частих рецидивах - не менше ніж 2 роки. Диспансеризації підлягають також особи з несприятливими залишковими явищами після лікування: інфільтрацією шкіри, стійким набряковим синдромом, лімфостазом, збільшеними і болючими регіонарними лімфовузлами. Після перенесеної первинної, повторної і рідко рецидивуючої бешихи з залишковими явищами вводять біцилін-5 (1,5 млн. ОД внутрішньом'язово) через кожні 4 тиж протягом 3-4 міс. Такий самий курс ін'єкцій проводять при вираженій сезонності рецидивів, починаючи за 2 міс до можливого захворювання. Хворим з частими і багаторазовими рецидивами біцилін-5 вводять щомісяця протягом 2-3 років. Окремим хворим препарат дають через кожні 2 тиж, поступово збільшуючи інтервали між введенням до 3-4 тиж. Одночасно призначають стимулятори імунної системи (метилурацил, продигіозан), фізіотерапію прогностично несприятливих наслідків, загальнозміцнююче лікування (полівітаміни, екстракт еле-утерокока, настойка кореня женьшеня, пантокрин). Показані санація вогнищ хронічної стрептококової інфекції, лікування мікозів. У ряді випадків, якщо умови праці зв'язані з переохолодженням і мікротравмами, доцільним є раціональне працевлаштування осіб після перенесеної бешихи.

Профілактика та заходи в осередку. Важливого значення надають дотриманню правил гігієни, захисту цілісності шкіри, лікуванню хронічного тонзиліту, запобіганню ангін, загартуванню організму. Протиепідемічні заходи в осередку не проводять.

Гострий гнійний лімфаденіт-Оперативне лікування полягає в розтині гнійника, евакуації вмісту, санації, адекватному дренуванні порожнини.

Гострий лімфангіт-При ускладнених формах лімфангіту операційне втручання полягає в широкому розтині гнійника лінійним розрізом, видалення гною і некротизованих тканин, введенням в порожнину гнояка ферментних препаратів, мазей на гідрофільній основі та ін., дренуванні порожнини.

Нагноєна атерома – гнійно - запальний процес атероми. Атерома – доброя - кісне пухлинне новоутворення, яке виникає внаслідок закупорки вивідних протоків сальних залоз. Локалізується на волосяних ділянках голови, потилиці, спині, рідше – стегнах, плечах. Може існувати довго, поступово збільшуючись. При попаданні інфекції можливе загноєння. Операцію проводять під місцевою анестезією (навколо гнійного вогнища вводять 0,5 % розчин новокаїну, 2 % лідокаїну і ін.), лінійним розрізом розтинають гнояк, видаляють гній, атероматозний детріт, некротизовані тканини, обов’язково висікають капсулу (якщо її не видалити, буде рецидив пухлини). Проводять санацію порожнини та дренування гумовими смужками. По показанням на шкіру накладають рідкі шви.

В залежності від локалізації запального процесу флегмони розрізняють як підшкірні (епіфасціальні, поверхневі) та міжм’язові (субфасціальні, глибокі).