Imipenem

Іміпене́м — синтетичний антибіотик з групи карбапенемів для парентерального застосування. Іміпенем застосовується у клінічній практиці з 1980 року та був розроблений фармацевтичною компанією Merck Sharp & Dohme, MSD.

Іміпенем — синтетичний антибіотик з групи карбапенемів широкого спектра дії. Препарат діє бактерицидно, порушуючи синтез клітинної стінки бактерій. До іміпенему чутливі більшість грампозитивних та грамнегативних бактерій: стафілококи, стрептококи, шигели, сальмонелли, лістерії, Acinetobacter spp., Serratia spp., Proteus spp., Nocardia spp., Enterococcus spp., Citrobacter spp., Bordetella spp., Campylobacter spp., Haemophilus spp., Escherichia coli, Brucella spp., Moraxella spp., Pseudomonas spp., Yersinia spp., клебсієлли, нейсерії, більшість анаеробних бактерій, включно з клостридіями. Іміпенем стійкий до дії бета-лактамаз^[3][1], але може викликати індукцію вироблення хромосомних бета-лактамаз, що у подальшому може призводити до нечутливості усіх β-лактамних антибіотиків та селекції нечутливих до карбапенемів мікроорганізмів. Нечутливими до іміпенему є Xanthomas maltoplia, Enterococcus faecium, деякі штами Pseudomonas sepacia та метицилінрезистентні стафілококи.^[3] Іміпенем має помірно виражений постантибіотичний ефект (від 1 до 3 годин).

Iміпенем показаний при тяжких, полірезистентних інфекціях (переважно внутрішньолікарняних) та змішаних інфекціях; у випадках первинної терапії, що передує визначенню збудника; інфекціях кісток і суглобів; інфекціях черевної порожнини та гінекологічних інфекціях, сепсисі та септичному ендокардиті, ускладнених інфекціях сечостатевої системи, інфекціях шкіри та м'яких тканин, інфекціях нижніх дихальних шляхів (пневмонії, особливо госпітальні; абсцес легень; емпієма плеври).

Показання

Полімікробні та змішані аеробно-анаеробні інфекції, первинна терапія, що передує визначенню мікроорганізму-збудника.

Препарат виявив свою ефективність при лікуванні багатьох інфекцій, спричинених аеробними та анаеробними грампозитивними та грамнегативними бактеріями, стійкими до цефалоспоринів, у тому числі й до цефазоліну, цефоперазону, цефалотину, цефокситину, цефотаксиму, моксалактаму, цефамандолу, цефтазидиму і цефтриаксону. Велика кількість інфекцій, зумовлених стійкими до аміноглікозидів (гентаміцину, амікацину, тобраміцину) та/або пеніцилінів (ампіциліну, карбеніциліну, пеніциліну-G, тикарциліну, піперациліну, азлоциліну, мезлоциліну) збудниками, також піддається лікуванню препаратом.

Препарат не показаний для лікування менінгіту.