Світ хірургії

1.Імплантація поліпропіленової сітки викликає транзиторну запальну реакцію, виражену незначною мірою, із подальшим утворенням тонкого шару сполучної тканини, що може проростати крізь сітку, поєднуючи, таким чином, сітку з оточуючими тканинами. Сітка зберігає свою еластичність і м’якість і не заважає процесам нормального загоєння рани. Матеріал не розсмоктується, а також не руйнується і  не стає менш міцним під впливом ферментів оточуючих тканин. Таким чином, проведене експериментальне дослідження дозволило документально підтвердити такі твердження:
1) застосування колагену стимулює неоангіогенез, профілактує ішемізацію тканин у зоні алотрансплантатів за рахунок збільшення кровоносного русла та зберігає функціонуючими значну частину новоутворених судин;
2) використання колагену оптимізує утворення достатньої кількості зрілої сполучної тканини в періімплантаційній зоні без погіршення механічних властивостей алопротеза;
3) застосування дозволяє збільшити біологічну сумісність і покращити приживлюваність сітчастих алотрансплантатів

2.Использование эндобилиарных мини-инвазивных декомпрессионных вмешательств в качестве первого этапа комплексного лечения холангиоцеллюлярного рака позволило в дальнейшем у 28,9 % больных применить агрессивную хирургическую тактику — резекцию пораженной части печени в сочетании с тотальной каудальной лобэктомией, резекцию внепеченочных желчевыводящих путей и расширенную лимфодиссекцию и достигнуть улучшения отдаленных результатов выживаемости.

3.
1. В ретропеченочный отдел НПВ впадают 3 главные печеночные вены и множественные (до 23) непарные задние печеночные вены.
2. В инфраренальном отделе НПВ встречается от 2 до 8 парных поясничных вен, которые в 92,6 % случаев имеют один общий ствол и в 81,5 % случаев впадают в левую заднебоковую полуокружность НПВ.
 3. Задние печеночные и общие поясничные вены могут быть источником трудноконтролируемого интраоперационного кровотечения во время выполнения венокаватромбэктомии.
4. Участки ретропеченочного и инфраренального отделов НПВ, свободные от впадения печеночных и поясничных вен, следует активно использовать для наложения верхнего и нижнего сосудистых зажимов при выполнении венокаватромбэктомии.

4.1. Висіваність моноінфекції з гнійних осередків інфекції як у пацієнтів з ускладненим СДС, так і у хворих на сепсис у динаміці дослідження вірогідно (Р < 0,05) зменшилася.
2. Для хворих на сепсис, на відміну від хворих на ускладнений СДС, характерні більш високі (Р < 0,05) рівень обсіменіння вогнищ на 1 г тканин та переважаючий (Р < 0,05) висів мікробних асоціацій.
3. Феномен антибіотикорезистентності є характерною ознакою для хворих обох груп.
4. Кількість MRSA-штамів стафілококів, що висіваються як у складі моноінфекції, так і при мікробних асоціаціях, зростає, що диктує необхідність при призначенні емпіричної терапії передбачити застосування лінезоліду чи подібних антибіотиків

5.1. Вивчено поширення гнійного процесу в середостінні відповідно до причинної патології глибоких ФШ — ГНМ одонтогенного походження зустрічається в половині спостережень (50,8 %), вдвічі рідше розвиваються медіастиніти на фоні перфорацій шийного відділу стравоходу (25,4 %) і тонзилогенних абсцесів (19,4 %). 2. Встановлено високий рівень летальності (16,4 %) й агресивності ГНМ щодо подальшого поширення в середостінні (повторних оперативних втручань потребували 7,5 % хворих). 3. Розкриття і дренування глибокої ФШ повинне завжди включати цілеспрямовану ревізію гнійних запливів у медіастинум залежно від причинного її фактора.