ГОСТРІ ГНІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ М’ЯКИХ ТКАНИН

Абсцес - місцеве відмежоване скупчення гною в тканині. При абсцесі природнім бар'єром, що стримує поширення нагноєння є піогенна капсула, в склад якої входить сполучна тканина різного ступеню зрілості. Абсцеси можуть виникати в різних тканинах та органах. Вони не є специфічною патологією, яка уражує тільки конкретні анатомічні структури. Причиною проникнення мікробів в тканини може бути поранення, запальні процеси, гематоми, некрози, а також гематогенне метастазування при сепсисі. Таким чином виникають абсцеси підшкірної клітковини, легенів, мозку, печінки, а також інших органів та анатомічних структур.

абсцес горла

Флегмона - невідмежоване гнійне запалення сполучної тканини. На відміну від абсцедування, розвиток флегмони не супроводжується формуванням піогенної капсули і відбувається більш стрімко та злоякісно. Причинами необмеженого поширення гнійної інфекції можуть бути висока інвазивність та патогенність мікроорганізмів, а також пригнічення місцевих і загальних факторів резистентності організму.  Як і абсцес, флегмона не є специфічним захворюванням, 

Анаеробна клостридіальна інфекція

яке викликається окремим мікробним збудником, або вражає окремі органи чи анатомічні структури. Шляхи проникнення мікробних збудників флегмон різні - поранення, запальні процеси, гематоми, некрози, попадання в тканини різних хімічних речовин. В клінічній практиці замість морфологічного поняття "флегмона" застосовуюється часто термін целюліт. 

Розрізняють серозну, гнійну, гнійно-геморагічну, гнилісну, некротичну форми целюлітів. 

Деякі їх локалізації мають спеціальні назви. Так запалення жирової  клітковини навколо нирки називається паранефритом, навколо товстої кишки - параколітом, навколо прямої кишки - парапроктитом, навколо підшлункової залози – парапанкреатитом, тощо.

 Розрізняють також епі- та субфасціальні флегмони; останні в свою чергу діляться на міжм'язові, паравазальні та параосальні флегмони.

Характеризуючи таку патологію як абсцеси та флегмони слід запам'ятати наступне. Абсцеси та флегмони можуть себе проявляти не тільки як самостійна патологія, а і супроводжувати та ускладнювати інші види місцевих гнійних хірургічних захворювань, назви яких визначаються ураженими ораганами та анатомічними структурами.

Бешиха (дермолімфангоїт) - це гостре запалення власне шкіри, рідше - слизових оболонок, яке спричиняється стрептококом. Розрізняють чотири форми перебігу бешихи.

* Еритематозна форма характеризується появою різкого почервоніння шкіри в результаті серозного запалення сосочкового шару шкіри.

* Бульозна форма супроводжується появою епідермальних міхурів, наповнених ексудатом.

* Флегмонозна форма характеризується втягненням в процес підшкірної клітковини з розвитком невідмежованого гнійного запалення.

Бешиха

* Некротична форма супроводжується розвитком обширних вогнищ некрозу шкіри та підшкірної основи.

При первинній, повторній або рідко рецидивуючій хронічній бешисі основна увага після виписки із стаціонару приділяється лікуванню супутніх захворювань шкіри (особливо мікозів) і периферичних судин, а також санації виявлених вогнищ хронічної інфекції (тонзиліти, отити, синусити, флебіти тощо). При часто рецидивуючій бешисі, при виписці з стаціонару здійснюється другий етап заходів, спрямований на попередження реінфекції та відновлення нормальної реактивності організму. Звичайні заходи профілактики бешихи у осіб, схильних до цього захворювання, полягають в ретельному дотриманні особистої гігієни: попередженні мікротравм, попрілостей, переохолодження та ін.

Панарицій - гнійне запалення тканин пальців. Розрізняють наступні види панарицію: шкірний, підшкірний, кістковий, суглобовий, сухожилковий або тендовагініт, пароніхія (запалення нігтевого валика), піднігтевий, пандактиліт (ураження всіх тканин пальця).

Мастіт - запалення молочної залози, яке виникає частіше всього у жінок в післяродовому та лактаційному періоді в результаті попадання мікробів через тріщини сосків, або інші пошкодження. Розрізняють наступні види захворювання:

* Серозний мастіт - характеризується скупченням серозного ексудату в міжклітинних просторах і є на цій фазі зворотнім процесом.

* Інфільтративний мастіт - супроводжується лейкоцитарною інфільтрацією тканин.

* Абсцедуючий мастіт - супроводжується відмежованим нагноєнням в молочній залозі. За локалізацією розрізняють субареолярні, інтрамамарні та ретромамарні абсцеси.

* Флегмонозний мастіт - характеризується поширеним нагнійним процесом в вигляді флегмони.

*Гангренозний мастіт - супроводжується змертвінням тканин в результаті тромбозу судин або приєднанння гнилістної чи анаеробної інфекції.

Остеомієліт – гнійне запалення кісткового мозку. Розрізняють гематогенний остеомієліт, що розвивається в результаті попадання мікробів у кістку через кров та - раневий (травматичний), який є вторинним та виникає як ускладнення ранового процесу.

ubi pus ibi evacua

*На сучасний момент можна виділити три способи хірургічного дренування:

     1.Пасивне дренування. Після введення в патологічну порожнину дренажного випускника відтік ексудату здійснюється пассивно за рахунок контрактації патологічної порожнини та капілярності чи гігроскопічності самого дренажу.

2/Активне дренування. До дренажної системи приєднується пристрій, який активно створює негативний тиск в патологічній порожнині. 

3/Протічно-промивне дренування полягає в такому налагодженні системи, коли наявні дві групи дренажів – для введення в патологічну порожнину антисептиків або гіперосмолярних розчинів та для їх відведення вже в суміші з ексудатом

4/Прикладом сучаного методу активного дренування є вакуумноасистоване дренування-VAC 

Окремо виділяють превентивне дренування, яке застосовують при загрозі появи в післяопераційній порожнині порожнині в післяопераційному періоді патологічних рідин, навіть коли на момент операції їх нема. 

Превентивне дренування як захід, що запобігає нагромадженню та інфікуванню патологічного рідкого вмісту черевної порожнини виконується при ненадійному гемостазі, виникненні під час операцій великих патологічних порожнин, значних травмах і некрозі тканин, ризику недостатності при накладанні швів на порожнисті органи. Хоча первинно такі стани є асептичними, при відсутності дренажу виникає загроза розвитку гнійних ускладнень.

Критеріями адекватності дренування та можливості видалення дренажів є: відсутність патологічних виділень, відсутність локальних запальних змін в зоні дренування, відсутність ознак системної запальної відповіді.