Система резус включає 3 пари антигенів еритроцитів: D(Rh0) і
d(Hr0), C(rh') і c(hr'), E(rh'') і e(hr''), які генетично
зумовлені і представлені трьома парами алеломорфних генів на парі
хромосом. Різні комбінації антигенів системи Rh на поверхні
еритроцитів створюють 18 теоретично можливих фенотипів, тобто груп
крові за системою Rh.
У трансфузіологічній практиці підлягають обліку, в першу
чергу, три антигени - D(Rh0), C(rh') і E(rh''). Особливе значення
має антиген D, який є сильним імуногеном. Ці антигени можуть
знаходитися на еритроцитах людей разом або окремо, утворюючи сім
різних співвідношень, а також можуть бути взагалі відсутніми
(генотип ccddee). Ці відмінності дозволяють умовно розділити
еритроцити людей на 8 груп. З них 4 групи, в яких знаходиться
антиген D(Rh0), є резус-позитивними (Rh+), а 4 групи, які не мають
антигену D(Rh0), - резус-негативними (Rh-).
На відміну від системи AB0, у сироватці крові людей практично
не буває природних антитіл до антигенів системи Rh. Антитіла
системи Rh мають виключно імунний характер і утворюються в
результаті Rh-несумісної трансфузії чи вагітності.
Особи, які мають D(Rh0)-антиген умовно називаються
резус-позитивними (їх 85% серед білого населення Європи), а ті,
які його не мають - резус-негативними (Rh-).
Дослідження фенотипу резус необхідно проводити у жінок з
підозрою на ізосенсибілізацію та у вагітних жінок з підозрою на
резус-конфліктну вагітність.
Результат визначення резус-належності крові донорів фіксують
в особовому журналі та на титульній сторінці донорської картки з
вказанням дати і за підписом осіб, які проводили визначення.
1.2. Визначення резус-фактора D(Rh0)
за допомогою реакції конглютинації із застосуванням
желатину (в пробірці з підігрівом до 46 - 48 град. C)
Для визначення резус-належності кров можна брати з місця
проколу пальця скляною паличкою і негайно вводити в пробірку з
сироваткою антирезус, змішаною з желатином у співвідношенні 1:2.
Після виймання пробірок з водяної бані або з термостату до
них додають 5 - 8 мл 0,9% розчину натрію хлориду і перемішують
вміст шляхом 1 - 2-кратного перевертання пробірок.
1.3. Визначення резус-фактора D(Rh0) за допомогою
стандартного універсального реагенту
(в пробірках без підігріву)
1.3.1. Спеціальні реагенти та обладнання
- стандартний універсальний реагент антирезус - анти-Rh0(D);
- стандартні еритроцити для контролю;
- центрифужні або інші пробірки місткістю 8 - 10 мл.
1.3.2. Попередня обробка досліджуваної крові
Попередня обробка досліджуваної крові не потрібна. Може бути
використана кров, взята безпосередньо перед дослідженням з місця
уколу пальця, консервована кров і осад еритроцитів в пробірці
після утворення згустку крові, взятої без стабілізатора.
Дозволяється зберігати кров протягом 3 діб при температурі
+ (6 +- 2) град. C.
У всі пробірки 1-го ряду вносять по 2 краплі (0,1 мл)
стандартного універсального реагенту антирезус.
У всі пробірки 2-го ряду вносять по 2 краплі (0,1 мл) 0,9%
розчину натрію хлориду і по одній краплі (0,05 мл) 33% розчину
поліглюкіну.
У кожну пару пробірок вносять відповідно до позначення по 1
краплі (0,05 мл) досліджуваної крові, стандартних резус-позитивних
і резус-негативних еритроцитів.
Через 3 хв. в пробірки додають по 2 - 3 мл 0,9% розчину
натрію хлориду і перемішують вміст 2 - 3-кратним повертанням
пробірок (не струшувати!).
2.1. Характеристика моноклональних тест-реагентів,
призначених для виявлення антигенів системи резус у людей
Моноклональні реагенти (антитіла) призначені для виявлення
окремих антигенів системи резус на еритроцитах людини. Їх можна
застосовувати замість ізоімунних сироваток або паралельно з ними.
Моноклональні тест-реагенти - це моноклональні антитіла, які
виробляються гетерогібридомою. Одержують моноклональні антитіла з
культуральної рідини гібридомних клітин-продуцентів. Технологія
виготовлення тест-реагентів виключає можливість їх контамінації
патогенними для людини вірусами.
Моноклональні антитіла анти-D-супер призначені для виявлення
на еритроцитах людини антигену D(Rh0) і використовуються в
серологічних тестах замість або паралельно з імунною
анти-D-сироваткою.
Моноклональні анти-D-антитіла випускають у вигляді повних
(IgM) та неповних (IgG) антитіл.
Оскільки IgM-антитіла не аглютинують деякі зразки еритроцитів
із слабким варіантом D (зокрема, D^U), необхідно такі "негативні"
еритроцити додатково досліджувати в желатиновому тесті або
непрямій пробі Кумбса з використанням анти-D-реагентів, що мають
IgG-антитіла. Такими реагентами є поліклональні сироватки або
моноклональні анти-D-IgG-реагенти.
Анти-D-IgM-антитіла викликають пряму аглютинацію еритроцитів,
які мають D-антиген, і можуть використовуватись в будь-якій
модифікації прямої аглютинації: в пробірках, на площині, в
мікроплатах.
3.1. Помилки організаційно-технічного характеру
- неправильний вибір антирезусних сироваток за груповою
належністю;
- помилковий порядок розміщення сироваток, реагентів або
дослідної крові у штативах;
- неправильне співвідношення між сироваткою і еритроцитами
(еритроцитів повинно бути приблизно в 10 разів менше ніж
сироватки);
- недотримання необхідної температури в водяній бані (при
температурі нижчій від 42 град. C аглютинація може не наступити,
при вищій від 48 град. C краплини швидко висохнуть);
- недотримання часу, необхідного для проведення реакції;
- висновок робиться з висохлої краплі;
- використання для визначення резус-фактора старої,
гемолізованої або інфікованої крові;
- визначення резус-належності за допомогою однієї серії
антирезусної сироватки. 
Антитіла системи AB0 - ізоаглютиніни a(яльфа) і b(бета) у
людей є нормальними (природними) антитілами. Вони належать до
повних антитіл-аглютинінів, добре реагують у сольовому середовищі,
краще виявляються при кімнатній температурі +(22 +- 2) град. C і
погано - при температурі +37 град. C. Додавання в реакцію
колоїдних речовин не посилює активності цих антитіл, непряма проба
Кумбса їх не виявляє.
Нормальні антитіла a(альфа) і b(бета) легко абсорбуються
груповими субстанціями A і B. Вони чутливі до дії високої
температури: прогрівання при температурі 70 град. C протягом
10 хв. достатньо, щоб антитіла повністю втратили активність.
Крім нормальних (природних) антитіл a(альфа) і b(бета) в
людини можуть з'явитися імунні антитіла анти-A і анти-B. Імунні
антитіла практично відсутні в крові людей, але можуть з'явитися
внаслідок ізоімунізації у разі парентерального попадання в
організм несумісного в груповому відношенні антигену, наприклад, у
разі AB0-несумісної вагітності, під час помилкового переливання
крові, несумісної за системою AB0, а також під час проведення
деяких щеплень та імунізації.
У разі AB0 - несумісної вагітності, яка стала причиною
гемолітичної хвороби плода, імунні антитіла анти-A або анти-B
майже завжди наявні в крові матері до моменту народження хворої
дитини. Звичайно це супроводжується високим титром нормальних
антитіл a(альфа) і b(бета).
Після помилкового переливання несумісної крові імунні
антитіла анти-A і анти-B з'являються звичайно на 5-ту - 7-му добу,
досягаючи максимуму до 15 - 25-ї доби з наступним зниженням їх
титру. У крові таких хворих одночасно підвищується титр нормальних
антитіл a(альфа) і b(бета) на 3 - 8 ступенів також з наступним
зниженням після 25 - 30-ї доби.
Імунні антитіла анти-A і анти-B можуть бути як у формі
повних, так і неповних антитіл. Вони активні при температурі
37 град. C, можуть мати дещо більш високий титр у разі проведення
реакції в колоїдному середовищі порівняно з сольовим і виявляються
в непрямій пробі Кумбса. Імунні антитіла не абсорбуються при
додаванні групонеспецифічної субстанції. Вони стійкі до
температурного впливу і зберігають активність під час прогрівання
сироватки протягом 10 хв. при температурі 70 град. C, тобто за
умов, коли нормальні антитіла a(альфа) і b(бета) повністю
інактивуються.
🚑У ході вищеописаних досліджень визначають три види антитіл:
- нормальні повні антитіла-аглютиніни a(альфа) і b(бета)
(термолабільні);
- імунні повні антитіла анти-A і анти-B (термостабільні);
- імунні неповні антитіла анти-A і анти-B (термостабільні).
Загальне заключення роблять на основі співставлення
результатів усіх досліджень:
💉а) наявність імунних (термостабільних) антитіл повної або
неповної форми свідчить про те, що мало місце попадання в організм
людини антигену, несумісного за системою AB0. Титр цих антитіл
звичайно буває нижчим, ніж нормальних повних (термолабільних)
ізоантитіл a(альфа) і b(бета), найчастіше 1:8 - для імунних повних
антитіл і 1:32 - для імунних неповних антитіл;
💉б) високий титр нормальних повних антитіл-ізоаглютинінів
a(альфа) і b(бета) (a вище за 1:256 і b(бета) вище за 1:128 за
даного методу дослідження) навіть за відсутності імунних
термостабільних антитіл у момент дослідження свідчить про стан
підвищеної сенсибілізації організму і дозволяє зробити припущення
про попередні надходження антигену, несумісного за системою AB0;
💉в) відсутність імунних термостабільних антитіл анти-A і
анти-B у разі титру нормальних антитіл a(альфа) не вище за 1:256 і
b(бета) не вище за 1:128 (за даним методом дослідження) свідчить
про відсутність у людини ізоімунізації груповими факторами системи
AB0 до моменту даного дослідження.
Гемолізини - антиеритроцитарні антитіла класу IgG, імунної
природи, які здатні активувати систему комплементу, викликаючи
гемоліз еритроцитів. Найчастіше вони виявляються вперше у вагітних
жінок з групою крові 0(I), коли чоловік має групу крові A(II), або
B(III), або AB(IV), і тоді антитіла мають характеристику
відповідно: анти-A або анти-B імунних гемолізинів. У вперше
вагітних жінок з групою крові A(II) можлива поява анти-B
гемолізинів (якщо чоловік має групу крові B(III) або AB(IV), але
вірогідність імунізації значно менша. Якщо вагітна має групу крові
B(III), а чоловік - A(II) або AB(IV), то можлива поява анти-A
імунних гемолізинів, але ще з меншою вірогідністю.
Розводити сироватку слід 0,9% розчином натрію хлориду.
Дослідження розведеної сироватки проводять, як вказано вище, для
кожного методу. Під час встановлення висоти титру враховують
загальне розведення нативної сироватки починаючи з 1:2. 🆘
Фракціонування консервованої крові на компоненти та
диференційоване застосування їх у лікувальній практиці дозволяє
раціонально використовувати донорську кров.
Основний клітинний компонент крові - еритроцитна маса (ЕМ) за
фізіологічними, функціональними та лікувальними властивостями має
перевагу над цільною консервованою кров'ю. Менший об'єм
еритроцитної маси вміщує таку ж кількість еритроцитів, але значно
менше цитрату, продуктів розпаду клітин, білкових антигенів та
антитіл. Трансфузії ЕМ мають посісти провідне місце у гемотерапії,
спрямованій на поповнення дефіциту червоних клітин у разі гострої
та хронічної анемій різної етіології.
Переливання концентратів тромбоцитів та лейкоцитів є засобом
терапії тяжких захворювань, які супроводжуються дефіцитом цих
клітин.
Оптимальне та раціональне фракціонування донорської крові на
компоненти передбачає їх виділення у максимально можливій
кількості та збереження у функціонально повноцінному стані
протягом визначеного періоду для кожного компонента.
За допомогою фракціонування з дози консервованої крові 500 мл
може бути одержано біля 250 мл нативної плазми та 250 мл
концентрату
еритроцитів від 0,65 х 10^11/л до 0,9 х 10^11/л
(у середньому 0,7 х 10^11/л тромбоцитів та від 0,8 х 10^9/л до
1,3 х 10^9/л (у середньому 1,1 х 10^9/л) лейкоцитів.
 |
Контейнери з кров'ю зберігають у холодильнику при
температурі (4 +- 2) грах
Трансфузії еритроцитної маси, збіднілої лейкоцитами та
тромбоцитами (ЕМЗЛТ), показані сенсибілізованим хворим, які мають
лейкоцитарні, тромбоцитарні антитіла, з метою попередження
негемолітичних післятрансфузійних реакцій. Збідненою вважається
ЕМ, з якої вилучено 70% та більше лейкоцитів від початкової
кількості у цільній крові.
|
Коментарі
Дописати коментар