Pyloric stenosis

Pyloric stenosis is a narrowing of the opening from the stomach to the first part of the small intestine (the pylorus). Symptoms include projectile vomiting without the presence of bile. This most often occurs after the baby is fed. The typical age that symptoms become obvious is two to twelve weeks old.

The cause of pyloric stenosis is unclear.

 Risk factors in babies include birth by cesarean section, preterm birth, bottle feeding, and being first born. The diagnosis may be made by feeling an olive-shaped mass in the baby's abdomen. This is often confirmed with ultrasound.^[4]

Treatment initially begins by correcting dehydration and electrolyte problems.^[1] This is then typically followed by surgery.^[1] Results are generally good both in the short term and in the long term.^[1] Some treat the condition without surgery by using atropine.^[1]

About one to two per thousand babies are affected.^[1] 

Males are affected about four times more often than females.^[1] The condition is very rare in adults.^[6] The first description of pyloric stenosis was in 1888 with surgery management first carried out in 1912 by Conrad Ramstedt.^[1][2] Before surgical treatment most babies died.

Хворим із загостренням виразкової хвороби проводять курс інтенсивного консервативного проти виразкового лікування протягом 2-3 тижнів. Внаслідок цього зникає набряк , периульцерозний інфільтрат і виразка може зарубцюватися. Це знижує ризик майбутньої операції.

Пацієнти з субкомпенсованим і некомпенсованим стенозом, які мають виражені розлади водно-електролітного балансу і кислотно-лужної рівноваги, потребують комплексного передопераційного приготування.

Одним із важливих лікувальних заходів у цих хворих є нормалізація водно-електролітних порушень. Вводять збалансовані розчини, які містять іони К+, Na+, Cl-, декстрин; амінокислотні розчини – інфезол, аміносол, гепасол; ізотонічний розчин, глюкози. Також проводять форсований діурез для видалення „кислих” продуктів обміну речовин. Після відновлення діурезу вводять препарати калію. Про ефективність лікування свідчать покращення загального стану хворого і показників гемодинаміки – пульсу, артерійного тиску, ЦВТ, шокового індексу, погодинного діурезу, ОЦК, показників КОР, концентрації електролітів, креатині ну, сечовини у сироватці крові, гемоглобіну, гематокриту.

Велике значення у приготуванні пацієнта до втручання має парентеральне харчування – введення розчинів глюкози, амінокислот, жирових емульсій.

Цим хворим проводять повноцінне противиразкове лікування – потрійну терапію, спрямовану на ерадикацію хелікобактерної інфекції і зниження кислотності.

Також при пілородуоденальному стенозі проводять систематичну декомпресію шлунка – промивання шлунка та аспірацію шлункового вмісту через зонд.

Ефективним методом лікування є ентеральне харчування (зондове або через єюностому).

Субкомпенсований і декомпенсований пілородуоденальний стеноз є абсолютним показанням до операції. Метою хірургічного лікування цих хворих є усунення непрохідності стнозованого відділу та лікування виразкової хвороби. У хворих із високим ризиком операційного втручання (гострий інфаркт міокарда, пневмонія) тимчасово можна використовувати ендоскопічну балонну дилатацію стенозу.
Ідеальна операція повинна усунути стеноз, контролювати виразкову хворобу і мати низький відсоток ускладнень і летальності. Стовбурова ваготомія і антрумектомія є найточнішою операцією для цього.

При субкомпенсованому стенозі, якщо збережена скоротлива здатність мязів шлунка, виконують пілоропластику, дуоденопластику та гастроентероанастомоз, якщо пілородуоденальна зона виражено рубцево змінена.